Сповідь і каяття

Якщо людина кається перед Богом, навіщо їй ще сповідатися у Церкві?

Блаженніший Митрополит Володимир: Бог є любов, тому будь-який гріх – це злочин проти любові, він веде до розриву з Богом та іншими людьми, отже, є гріхом проти Церкви. Тому той, хто грішить, відпадає від Церкви і повинен каятися перед нею. У давні часи грішник взагалі каявся перед усією церковною громадою. Зараз сповідь приймає один священик, по молитвах якого Господь прощає висповідані гріхи і возз'єднує людину з Церквою. Боротися з гріхом – значить відкрити свою душу перед Богом і Церквою, тому що корінь гріха є самолюбне відчуження. Сповідь допомагає позбутися від хворобливої суб'єктивності; вона вимагає і самопожертви (потрібно пожертвувати, наприклад, своїм самолюбством). Крім того, розповідь про вчинений гріх, що нерідко супроводжується пекучим соромом, допомагає відсіканню гріха як гнійного наросту від здорового організму, адже подібної хвороби не вилікуєш без хірургічного втручання або припікання. Висповіданий гріх, стає далеким людині, а прихований призводить до нагноєння всієї душі. Ми сповідаємося не для того, щоб уникнути покарання, а для того, щоб вилікуватися від гріхів, не допустити їхнього повторення. Приймаючи того, хто кається, священик звертається до нього: "Будь уважний, ти прийшов до лікарні, не піди звідси незціленим". Гріх розділяє душу, і повернути її цілісність, тобто зцілити, може тільки Божественна любов. За нею ми і приходимо до Церкви. А владу відпускати гріхи Господь дав Своїй Церкві, коли сказав Апостолам після Свого Воскресіння: „...кому відпустите гріхи, тим відпустяться, на кому зоставите, зостануться” (Ін. 20, 23).

Як правильно підготуватися до сповіді?

Блаженніший Митрополит Володимир: Для того, щоб правильно підготуватися до сповіді, потрібен постійний іспит совісті, а також перебування на самоті для міркування про свої гріхи. Сповідь повинна бути повною, точною, без самовиправдання. Треба спочатку пригадати найбільші гріхи, пристрасті і пороки, з якими треба боротися в першу чергу (наприклад, гордість, марнославство), а також гріхи проти любові, якими є осуд, злість, ворожнеча. Якщо такі гріхи присутні, вони повинні бути предметом постійного покаяння і боротьби. З цієї ж причині перед сповіддю треба примиритися з усіма, прощаючи і просячи пробачення. Господь сказав: "Якщо не будете прощати людям гріха їхнього, то й Отець ваш не простить вам гріхів ваших" (Мф.6,15). Потрібні молитва, читання духовних книг і піст. Якщо не постуєте у середу, п’ятницю та встановлені Церквою багатоденні пости, а також нерегулярно відвідуєте храм, необхідно перед сповіддю декілька днів (не менше трьох) попостувати. Якщо ви вперше йдете до сповіді, то обов’язково скажіть про це священику, а краще прийдіть на сповідь звечора, коли звершується вечірнє богослужіння. Тоді священик зможе приділити вам більше уваги і часу, а також розповість, як гідно приготуватися до Таїнства Святого Причастя.

Наскільки докладно на Сповіді потрібно висловлювати свої гріхи?

Блаженніший Митрополит Володимир: Під час Сповіді важливо уникнути двох крайнощів. Перша – це коли ми буваємо настільки небагатослівними, що за нашою стислістю ховається суть скоєного. Коли узагальнюємо конкретні гріхи, та намагаємося лише формально викласти їх за допомогою широких понять. Тобто коли людина говорить, що согрішила, наприклад, неуважністю, а сказати, що ця неуважність призвела до серйозних проблем інших людей, не вважає потрібним. З іншого боку, важливо уникати і такої багатослівності, коли людина занадто поглиблюється у незначні подробиці. Господь, Який бачить наше серце, знає наскільки щиро ми каємося. Тому хвилюватися про те, що Йому залишаться невідомі деякі деталі нашого гріха, не потрібно. Сповідь не повинна стати переказом події. Справжнє каяття – це не наші слова. Перш за все – це почуття жалю про скоєне та прагнення до зміни на краще свого духовного стану та зовнішньої поведінки.

Як часто треба водити дітей до сповіді та причастя?

Блаженніший Митрополит Володимир: „Дозвольте дітям приходити до Мене” – говорить Господь (Мк. 10, 14). Щоб жити людина потребує їжі. Потребує харчування і душа. Святе Причастя – є головним засобом підтримки душевних сил людини.
Як часто причащати дитину?
Якщо це немовля, то під час кожної літургії на якій дитина присутня з батьками, і якщо саме причастя було метою відвідин храму. Регулярне причастя – залог духовного та тілесного здоров’я дитини. Лікарі свідчать, що дитина, яка регулярно причащається, росте здоровішою та навіть уникає родинних хвороб. Дуже багато свідчень і про чудесні зцілення дітей після причастя.
У віці 2-3 років вже можна вимагати, щоб дитина зранку перед причастям нічого не їла і не пила. З семи років дитина починає сповідатися, тобто вже відповідає за свої вчинки. З цього віку вже потрібна порада духівника щодо терміну сповіді та причастя.
Але вважаю, що треба прислухатися до поради великого угодника Божого преподобного Серафима Саровського, який радив підліткам сповідатися і причащатися не менш ніж раз на місяць

Як правильно піготувати дитину до першої сповіді?

Блаженніший Митрополит Володимир: Найкращою підготовкою до першої сповіді повинна бути сімейна традиція регулярно відвідувати храм разом з дитиною, де батьки самі регулярно сповідаються та причащаються Святих Христових Тайн.
Іноді батьки занадто хвилюються перед першою сповіддю дитини, намагаються розповісти все за дитину або, навіть, давати поради священику. Цього робити не треба. Можна сказати, що сповідь це засіб виховання дитини, але вихователем під час сповіді є Сам Господь. Сповідь – це Таїнство, тому і звершується воно благодаттю Божою. В це треба вірити і не хвилюватися.
Перед першою сповіддю з дитиною можна спокійно і довірливо поговорити, але ні в якому разі не лякати її пекельними муками або покаранням для грішників.
Традиційно, до першої сповіді діти підходять в 7 років. Саме в цьому віці дитина починає ходити і до школи. В неї з’являється відповідальність, її дії та поведінка оцінюються вчителями. Можна сказати, що перша сповідь – це як 1 вересня для першокласників.
В сім років і до Церкви дитина приходить як до Школи справжнього життя, де Учитель – Христос, і де треба навчитися бути справжнім християнином. Священик і батьки – лише помічники на цьому шляху.